Друга світова війна стала жахливим випробуванням для всього світу, глибоко вплинувши на всі сфери життя, включно з освітою. Відень та його околиці, бувши частиною Третього Рейху, не стали винятком. Шкільні класи спорожніли через мобілізацію вчителів та учнів, навчальні програми зазнали значних змін, відображаючи ідеологію нацизму, а самі будівлі шкіл нерідко використовувалися для військових потреб або страждали від бомбардувань. Попри надзвичайні труднощі, освітній процес у Відні та регіоні не припинився повністю, набуваючи нових, часто трагічних, форм. Далі на vienna1.one.
Освіта Відня в епоху «аншлюсу»
Березень 1938 року став чорною сторінкою в історії Австрії, коли внаслідок «аншлюсу» країна втратила свою незалежність і була насильно приєднана до нацистської Німеччини. Ця політична катастрофа миттєво відбилася на всіх сферах життя австрійців, і система освіти стала одним із перших та найважливіших фронтів ідеологічної боротьби, розгорнутої новим режимом. Навчальні заклади Відня та всієї країни опинилися під пильним контролем нацистської партії, яка прагнула перетворити освіту на потужний інструмент пропаганди та впровадження своєї людиноненависницької расової політики.
«Аншлюс» 1938 року став рубіконом, що ознаменував не лише ліквідацію Першої Австрійської Республіки та незалежної австрійської держави, але й прихід до влади націонал-соціалістичного режиму на зміну австро-фашистському уряду. Для Австрії ці березневі дні є ключовим моментом для глибокого переосмислення власного історичного шляху.
Після завершення Другої світової війни на міжнародній арені Австрія позиціювала себе як першу жертву націонал-соціалізму. Таке самовизначення ґрунтувалося на насильницькому скасуванні запланованого на 11 березня 1938 року референдуму та військовому вторгненні німецьких військ. Ця позиція також використовувалася для уникнення виплати реституцій та компенсацій жертвам нацистського терору. Показовим є висловлювання тодішнього міністра внутрішніх справ від Соціал-демократичної партії Австрії (SPÖ) Оскара Гельмера щодо компенсацій єврейським громадянам: «Я за те, щоб затягувати це питання…».
Перетворення освіти в інструмент пропаганди та ідеологічного контролю
З приходом нацистів шкільні класи Відня перестали бути осередками вільного знання та критичного мислення. Освіта була жорстко підпорядкована ідеологічним заповідям Третього Рейху. Навчальні програми зазнали нищівної ревізії, де ключове місце відводилося расовій теорії, отруйному антисемітизму, сліпому культу фюрера та агресивному мілітаризму. Історія переписувалася на догоду нацистській пропаганді, героїзуючи «арійську расу» та демонізуючи «ворогів Рейху». Література стала рупором нацистських ідей, оспівуючи силу, війну та беззаперечну покору вождю.
Учні мали зростати в атмосфері беззастережної вірності нацистському режиму. Кожен урок, кожна позакласна діяльність були спрямовані на формування «нового німця» – слухняного, дисциплінованого, фанатично відданого ідеалам націонал-соціалізму та беззастережно готового віддати своє життя за фюрера та Рейх.
Фізкультура набула небувалої ваги, адже міцне тіло вважалося запорукою сильного солдата, готового до майбутніх завоювань. Шкільні спортзали та стадіони перетворилися на своєрідні плацдарми підготовки майбутніх воїнів, де замість командного духу плекалася сліпа покора та агресія. Таким чином, освіта у Відні часів Другої світової війни стала трагічним прикладом того, як інституція, покликана нести світло знань, може бути цинічно використана для отруєння свідомості цілого покоління.
«Чистка» шкіл: агресивна дискримінація в освітніх закладах Відня
Одним із найперших і найжорстокіших ударів нацистської машини після «аншлюсу» Австрії стало безжальне «очищення» австрійських шкіл та університетів від тих, кого режим вважав «расово неповноцінними» або політично неблагонадійними. Ця ганебна кампанія мала на меті не лише усунути «небажані елементи», але й повністю підпорядкувати освітню систему людиноненависницькій ідеології Третього Рейху.
Університети Відня, як провідні центри науки та освіти, зазнали нищівних втрат. Зокрема, Віденський університет, один із найстаріших та найпрестижніших у Європі, втратив близько 40% свого викладацького складу. Причиною звільнення стала їхня єврейська ідентичність або ж політичні погляди, що не збігалися з нацистською доктриною. Водночас для молодих євреїв, які прагнули здобути вищу освіту, були встановлені жорсткі квоти, фактично закриваючи для багатьох з них двері до університетських аудиторій.
Активним провідником нацистської політики в освітній сфері став Освальд Менґін, призначений міністром освіти після «аншлюсу». Його діяльність була спрямована на беззастережне впровадження расових теорій та антисемітизму в навчальні програми. Парадоксально, але після закінчення війни Менґіну вдалося уникнути справедливого покарання за свої злочини. Він продовжив успішну академічну кар’єру в Аргентині, залишивши за собою трагічний слід в історії австрійської освіти.
Післявоєнна переоцінка та пам’ять про нацизм в австрійській освіті
Завершення Другої світової війни відкрило для Австрії складний шлях до переосмислення власного минулого. Протягом тривалого часу в суспільстві, зокрема й в освітянському середовищі, панував міф про Австрію як про «першу жертву» нацизму. Ця концепція значною мірою визначала спосіб викладання історії в школах, замовчуючи або мінімізуючи роль багатьох австрійців у підтримці нацистського режиму та їхню співучасть у жахливих злочинах Голокосту.
Лише з 1980-х років в австрійській освіті розпочався глибший та чесніший процес переоцінки нацистського минулого. Відбулося поступове, але важливе визнання відповідальності Австрії за підтримку гітлерівської Німеччини та її злочинну політику, включаючи участь у Голокості. Цей переломний момент став початком шляху до більш об’єктивного розуміння власної історії, вільного від самовиправдань та міфологізації.
Сьогодні в австрійських школах вивченню нацистського періоду приділяється значна увага. Освітні програми включають різноманітні методи та підходи, спрямовані на глибоке осмислення трагічних подій минулого. Важливу роль відіграють свідчення очевидців, які діляться своїми особистими історіями, допомагаючи учням відчути жах та наслідки тоталітаризму. Відвідування меморіальних комплексів та музеїв є невіддільною частиною навчального процесу, надаючи можливість наочно ознайомитися з місцями пам’яті та вшанувати жертв нацизму. Крім того, на уроках активно обговорюються складні етичні питання, пов’язані з тоталітаризмом, дискримінацією, людською гідністю та відповідальністю.
Таким чином, період «аншлюсу» залишив глибокий і болісний слід в історії австрійської освітньої системи, перетворивши її на певний час на інструмент нацистської пропаганди та ідеологічного контролю. Сучасна Австрія, усвідомлюючи важливість історичної пам’яті, продовжує наполегливо працювати над осмисленням цього складного минулого, прагнучи забезпечити об’єктивне, критичне та всебічне вивчення історії в усіх освітніх закладах країни, виховуючи покоління, стійкі до будь-яких форм ненависті та дискримінації.
Джерела: www.geschichtewiki.wien.gv.at, www.deutschlandfunk.deml, www.onb.ac.at, www.demokratiezentrum.org