Жебрацтво є складним соціальним явищем, яке викликає дискусії в багатьох європейських містах, зокрема у Відні. З одного боку, це спосіб виживання для людей, які опинилися у важкій життєвій ситуації, а з іншого – проблема, що потребує правового регулювання та соціальної підтримки. У Відні запроваджено певні обмеження щодо жебракування, щоб забезпечити порядок у місті та захистити мешканців і туристів. Водночас існують численні організації, які надають допомогу нужденним, пропонуючи їм альтернативні шляхи виходу зі складних життєвих обставин. Більше на vienna1.one.
Жебрацтво у Відні в минулому
Жебрацтво здавна вважалося однією з найскладніших соціальних проблем міського життя. У Відні допомога нужденним часто покладалася на церкву або приватні установи, які контролювали міську громаду. У XV столітті для нагляду за жебраками була введена посада штерценмейстера (від слова “sterzen”, що означало “бродяга” у північногерманських діалектах). 26 березня 1443 року було прийнято перше розпорядження щодо його діяльності та обліку жебраків.
Хоча жебрацтво у Відні не заборонялося та не каралося, міська влада його суворо контролювала. Дозвіл на жебракування видавався лише тим, хто був непрацездатним і збіднів не з власної вини. Крім того, потрібно було довести свою релігійну віру. Таким особам видавали жовтий шарф як зовнішній знак ідентифікації. Також були встановлені правила щодо способу жебракування. Для порушників 29 серпня 1576 року створили спеціальну муніципальну комісію, яка мала вживати відповідних заходів. А вже 11 червня 1611 року було висунуто пропозицію залучати фізично спроможних жебраків до прибирання вулиць.
До XVII століття система жебракування значно розширилася. Тому 24 липня 1671 року, за правління Леопольда I, у Леопольдштадті відкрили “виправний і робітний будинок”, де бездомні могли працювати. 26 жовтня 1703 року створили спеціальні комісії для боротьби з жебрацтвом, які підпорядковувалися комісії безпеки. У ратуші (Wipplingerstraße) та на площі Hoher Markt навіть дозволяли подавати анонімні скарги на підозрілих незнайомців. Найбідніших жебраків відправляли до лікарні, а всіх інших виганяли з міста. Ті, хто повертався нелегально, могли потрапити у в’язницю, отримати тілесне покарання або бути висланими на примусові роботи.
У 1786 році питання жебрацтва було передано від кримінального суду до політико-економічного сенату магістрату. У середині XIX століття влада почала впроваджувати державну програму допомоги бідним, яка була закріплена Законом про права батьківщини 1863 року. Після Першої світової війни цю систему значно розширили, а міська адміністрація, під керівництвом радника Юліуса Тандлера, створила масштабну соціальну програму, що стала основою сучасного підходу до боротьби з бідністю у Відні.
Допомога жебракам від “Жебрацького лобі у Відні”
“Жебрацьке лобі у Відні” (“Die Bettellobby Wien”) було створено наприкінці 2008 року у відповідь на зростання кількості людей, які прийшли до міста після розширення ЄС на схід у 2007 році. Багато з них постраждали від бідності, що зробило проблему жебрацтва особливо актуальною. Асоціація, що склалася приблизно з десяти волонтерів, стала приватною адвокатською групою, яка відстоювала права жебраків та надавала їм підтримку.
Одним із ключових напрямків роботи організації було проведення юридичних консультацій. Раз на місяць в Амерлінгхаузі (район Нойбау) “Жебрацьке лобі у Відні” надавало безплатну правову допомогу потрібним, допомагаючи їм оскаржувати звинувачення та штрафи, накладені за жебракування. У 2012 році Конституційний суд Австрії (VfGH) визнав жебрацтво законною діяльністю. Проте, на рівні окремих федеральних земельних ділянок певні обмеження все ж залишилися. Також, у Відні, як і в більшості інших міст, заборонене агресивне жебрацтво, комерційний збір жертв, а також жебракування в складі організованих груп.
Припинення діяльності організації “Жебрацьке лобі у Відні”
За словами Анніки Раухбергер, щорічно організація розглядала близько 400 справ, пов’язаних з порушеннями прав бездомних. Через тривалі судові процеси, які могли тривати до року, підтримка клієнтів вимагала значних зусиль. При цьому, адвокати неодноразово стикалися з масовими порушеннями прав бездомних з боку правоохоронних органів. Наприклад, поліціянти часто виписували штрафи за шаблонними бланками, не проводячи належного розслідування. Це свідчить про системні проблеми в правоохоронній системі та потребу в більш справедливому ставленні до бездомних людей у Відні.
Нещодавно “Жебрацьке лобі у Відні” припинило свою діяльність. “У мене просто недостатньо ресурсів для його продовження. Нам бракувало молодих ентузіастів, які б працювали на волонтерських засадах. Але, схоже, тема жебрацтва не є достатньо престижною, щоб привернути нових людей”, – пояснює Анніка Раухбергер.
Додатковим викликом стала пандемія COVID-19, яка значно ускладнила роботу організації та обмежила можливість проведення особистих зустрічей. За словами Анніки Раухбергер, протягом останніх двох років жодної юридичної консультації в місті не проводилося. З припиненням діяльності “Жебрацького лобі у Відні” більше не залишилося подібних ініціатив. Цю інформацію підтверджують такі благодійні організації, як “Caritas”, “Diakonie” та “Volkshilfe”. Залишається тільки вулична газета “Augustin”, яка продовжує надавати юридичні консультації щодо штрафів за жебрацтво.
Дискримінація жебраків та допомога від “Карітас”
Загальна заборона жебракування в Австрії, хоча й спрямована на боротьбу з торгівлею людьми, насправді завдає шкоди тим, хто найбільше потребує допомоги. Замість того, щоб розв’язувати проблему примусового жебрацтва, ця заборона карає бездомних та вразливих верств населення. Навіть простягнута рука може бути розцінена як правопорушення, а жорсткі обмеження ускладнюють ідентифікацію жертв торгівлі людьми. Соціальні працівники та правоохоронні органи постають перед труднощами у встановленні довірчих відносин з людьми, які часто вже мають негативний досвід взаємодії з владою.
За даними організацій “Карітас” та “Жебрацьке лобі у Відні”, випадки примусової праці та торгівлі людьми у сфері жебрацтва зустрічаються досить часто. Виявити постраждалих надзвичайно складно як соціальним працівникам, так і правоохоронним органам. Багато жебраків уже зіткнулися з дискримінацією, расизмом та приниженням, що виправдовує їхню недовіру до поліції та соціальних служб. Деякі постраждалі навіть не вважають себе жертвами, особливо якщо перебувають у родинних зв’язках із тими, хто їх експлуатує.
“Карітас” Віденської архідієцезії охоплює територію федеральної землі Відня та східну частину Нижньої Австрії. У 2023 році понад 5948 штатних працівників та 15 638 волонтерів взяли участь у різноманітних проєктах, які проводить “Карітас” у Віденській архієпархії та на парафіях. Директорами “Карітасу” є Александр Бодман і Клаус Швертнер. Організація надає допомогу бездомним через різні програми та послуги. Вони забезпечують екстрене розміщення та харчування для тих, хто цього потребує. Крім того, “Карітас” організовує соціальні консультації, допомогу у пошуку постійного житла.