Газовий завод у віденському районі Зіммеринг був введений у 19 столітті. Чотири газометри, як частина заводу, в яких колись зберігався міський газ, одержуваний з вугілля, досі існують. Про історію цього заводу читайте тут vienna1.one.
Попри те, що газометри більше не використовуються, вони залишилися не просто пам’яткою 11-го району, а й символом початку муніципалізації інфраструктури у Відні. До цього газопостачання перебувало виключно в приватних володіннях. У 19 столітті виробництво газу виявилося перспективним бізнесом, який давав змогу освітлювати заводи, і тим самим забезпечувати позмінну роботу.
Першим був завод у Зіммерингу
Ще в 1828 році аптекар Георг Пфендлер заснував перший завод “Россау”, який займався “добуванням газу”. У 1842 році британська компанія “Imperial Continental Gas Association” (“ICGA”) остаточно взяла на себе управління “Österreichische Gesellschaft zur Beleuchtung mit Gas”. Після цього уклала контракт з містом на постачання газу, який мали продовжити ще 2 рази. Варто зазначити, що в планах компанії було будівництво кількох заводів. До цього, газ, який надходив до Відня зберігали в 4 газометрах.
Попри збої в постачанні, ціноутворення і квазімонопольне становище британської компанії, у 1875 році за сприяння мера Каетана Фельдера контракт продовжили ще на 25 років.
Заклики до муніципального газопостачання ставали дедалі “гучнішими”. Коли на виборах більшість голосів отримала Християнсько-соціальна партія, міська рада в 1896 році вирішила будувати перший муніципальний газовий завод.
31 жовтня 1899 року бургомістр Карл Люгер урочисто відкрив газовий завод у Зіммерингу. Він став один з найбільших і найсучасніших на той період у Європі.
Насправді завод запустили задовго до урочистого відкриття. Це було пов’язано з тим, що величезні печі, в яких видобували газ і вугілля, мали добре прогрітися. На це пішло кілька тижнів. Газові резервуари в Зіммерингу могли зберігати до 90 000 кубометрів газу під низьким тиском.
Газ з заводу використовували для освітлення вулиць у першому, 11-му та 20-му районах. Влада Відня змогла досягти угоди з “Imperial Continental Gas Association” щодо поточних контрактів на освітлення передмістя. Таким чином, вони мали закінчитися в 1910 році.
Перехід до нового етапу
Невдовзі газовий завод у Зіммерингу вже не міг задовольняти зростальний попит, який незабаром сягнув 500 000 кубометрів газу на день. У період з 1904 року до 1905 року Відень розростався за рахунок районів “Transdanubien”, і муніципальна адміністрація намагалася розв’язати питання забезпечення газом всієї міської території. Крім того, приватні газові оператори більше не могли використовувати власну газову інфраструктуру через контракти, що спливали, і муніципалізацію газової інфраструктури.
У період з 1909 року до 1911 року віденська влада виділила гроші з міського бюджету і побудувала новий газовий завод “Leopoldau” у ще молодому 21-му районі.
У 1914 році обидва заводи “Leopoldau” і Зіммерингський з’єднали газопроводом високого тиску.
Таким чином, вони вперше поставили понад мільйон кубометрів газу. На той час протяжність газопроводу становила 1500 кілометрів. Для обліку споживання по всьому району встановили близько 200 000 лічильників.
До 1966 року газ у Зіммерингу видобували з вугілля, після чого відбувся поступовий перехід на дешевший природний газ. Після цього завод закрили. Однак старі газометри заводу в Зіммерингу залишилися і є пам’яттю розвитку муніципальної інфраструктури Відня.
У 1980 році Віденський “Leopoldau” обладнали сучасними сферичними газовими резервуарами, які стали новими газовими сховищами.