Більшість людей обожнює солодощі, і вінці не виняток. Асортимент сучасних магазинів різноманітний, але так було не завжди. До 19 століття жителі Відня навіть гадки не мали що таке солодощі. Про те, як з’явилися цукерки в столиці Австрії, якими вони були, читайте тут vienna1.one.
Все починалося з цукру
Основним інгредієнтом у солодощах був цукор. До 19 століття він був дуже дорогим продуктом, і певною мірою вважався дефіцитом. Варто зазначити, що до середини 18 століття у виробництві солодощів використовували цукрову тростину, яка була доступною тільки аптекарям і вищій верстві суспільства.
Ситуація змінилася на краще, коли в Європі вперше (1747 рік) виростили буряк, який став джерелом цукру.
Наприкінці 18 століття виробництво цукру перетворилося на нову успішну галузь. За кілька десятиліть цукор став доступним продуктом. Слідом за цим зросло і його виробництво.
Секрети виробництва перших віденських цукерок
Робота “Der Zuckerbäcker für Frauen mittlerer Stände”, написана в 1834 році Францем Ценкером, показує, наскільки складним було ручне виробництво кондитерських виробів у першій половині 19 сторіччя.
У цій книзі є багато рецептів, які тоді використовували кондитери. Виявляється, що виробництво “Vanille-Bonbons” було дуже складним. Цукрову масу розливали в змащені олією форми й штампували печаткою. Коли цукерки повністю вистигали, їх витягували з формочок, викладали на тонку тканину для упакування. Далі, акуратно загортали в папір і запечатували тонким сургучем.
Виникнення кондитерської справи
Кондитерська справа бере свій початок у Відні з 16 століття. Активний її розвиток почався лише на початку 19 століття. У 1861 році в місті працювало 240 пекарів тортів. Станом на 1895 рік їх було близько 400.
Аналізуючи рекламні оголошення в торговельному каталозі, можна зробити висновок, що з розвитком кондитерської справи, асортимент солодощів був різноманітним: льодяники, шоколадні троянди, вафлі та інше.
У другій половині 19 століття у Відні почали з’являтися кондитерські фабрики, які випускали продукцію у великих обсягах, тим самим розширюючи асортимент.
Перші виробники солодощів
У другій половині 19 століття в місті почали виникати великі виробники кондитерських виробів. Серед них були такі: “D. Ullmann’s Söhne”, “Charles Cabos, Victor Schmidt & Söhne”, “Jos. Küfferle & Co” та інші. Тоді як Кабос, Пішингер, Маннер всю увагу приділяли виробництву шоколадної продукції, компанії “D. Ullmann’s Söhne”, “Egger”, надавали більшого значення виробництву випічки.
Варто відзначити досить цікавий факт, в асортименті, пропонованому багатьма виробниками, постійно були присутні льодяники від кашлю. Наприклад, компанія “D. Ullmann’s Söhne” виробляла цукерки проти кашлю та захриплості. Такі солодощі складалися на основі ялинових голок, солоду, будяків та меду.
Крім цього, високе місце в її асортименті займали цукерки на основі лікеру. Віденська газета “Monday Post” за 1899 рік писала, що особливу популярність “D. Ullmann’s Söhne” принесли фруктові цукерки.
Компанія “Gustav und Wilhelm Heller” стала справжньою кондитерською імперією, яка в 1891 році увійшла до лав найуспішніших віденських виробників кондитерських виробів. Вона стала однією з перших віденських фабрик, де використовували для виробництва солодкої продукції паровий двигун.
Станом на 1900 рік її каталог складався з 98 сторінок. У ньому був представлений широкий асортимент продукції, включно з фруктовими цукерками, шоколадними помадками, льодяниками від кашлю.
З 1900 року на виробництві почали використовувати спеціальне обладнання, яке давало змогу виготовити велику кількість продукції за короткий час і при цьому заощадити. Адже за робочу силу доводилося платити більше.
У цей період для надання цукеркам кольору та аромату виробники почали використовувати ефірні олії, барвники. Деякі з них були отруйними й несли велику небезпеку для здоров’я людей.
Антон Гауснер у своїй публікації “Die Fabrikation der Konserven und Canditen” за 1887 рік писав, що слід використовувати тільки ті барвники, які не шкодять здоров’ю людей. Антон стверджував, що занадто часто зустрічалися у вжитку барвники, які не тільки шкідливі, а й отруйні. Він рекомендував виробникам використовувати природні барвники та добавки: куркуму, відвар червоного дерева та інші.
Реалізація солодощів
Придбати цукерки можна було не тільки в кондитерських, а й у гастрономах. Особливою популярністю у Відні користувалася торгова точка “Victor Schmidt & Söhne”.
З розвитком кондитерської справи у Відні почало відкриватися багато магазинів. Природно у виробництво включили велику кількість нових позицій. З кінця 19 століття магазини солодощів набували неабиякої популярності та мали гарний попит серед людей.
Починаючи з 1930 року, люди мали змогу купувати солодощі не тільки в магазинах і ресторанах, а й у вуличних торговців, які відкривали в різних районах міста невеликі кіоски.
Сучасний Відень може похизуватися виробництвом цукерок і кондитерських виробів, адже в місті дуже багато виробників дуже смачних солодощів, які з задоволенням їдять місцеві жителі та туристи.