Карл Краус – одна з найяскравіших і найсуперечливіших особистостей австрійської літератури початку XX століття. Цей поет, публіцист, драматург і блискучий сатирик був безкомпромісним критиком суспільства, політики та преси свого часу. Його публікації змушували читачів замислюватися над лицемірством, мораллю та майбутньою європейською культурою. Для Відня Карл Краус став голосом сумління і неперевершеним майстром слова. Більше на vienna1.one.
Дитинство, навчання та перші проби пера
Карл Краус народився 28 квітня 1874 року в Чехії у родині єврейського підприємця Якоба Крауса, який займався виробництвом паперу, та його дружини Ернестіни. Коли Карлу було три роки, його сім’я переїхала до Відня. Переїзд до Відня став для родини Краусів кардинальною зміною. Провінційний уклад життя залишився позаду, а самі вони часто змінювали квартири. У травні 1880 року Карл почав навчання в початковій школі Віденського педагогічного інституту. Однак слабке здоров’я не дозволяло йому повноцінно відвідувати заняття. У 1883 році, коли хвороби особливо докучали, його мати вирішила провести майже рік разом із сином у Вайдлінґау. Саме цей період залишив глибокий слід у його пам’яті – краса пейзажів Віденського лісу знайшла відображення у багатьох його пізніших віршах та спогадах.
У 1892 році, після закінчення середньої школи, Краус на вимогу батька вступив на юридичний факультет Віденського університету. Проте його більш цікавило літературне життя міста, і він часто відвідував відоме кафе «Griensteidl», знайомився з видатними письменниками та критиками, зокрема Германом Баром.
У 1894 році, попри незгоду батька, Краус перевівся на філософський факультет, де вивчав філософію та германістику. Ще під час навчання він почав друкувати літературно-критичні статті, зокрема в журналі «Die Gesellschaft». Він пробував себе як актора, режисера та викладача, а також товаришував із представниками літературного об’єднання «Jungwien», серед яких були Артур Шніцлер та Гуго фон Гофмансталь. У 1897 році Краус опублікував сатиричний твір «Die demolierte Literatur» («Знищена література»), у якому критично висловився щодо декадентських тенденцій руху «Jungwien». Як віденський кореспондент Карл опублікував статтю у виданні «Breslauer Zeitung».
Відкриття власного журналу
У 1898 році Карл Краус приймає важливе рішення – залишає навчання та поринає у світ журналістики. Його першим досвідом стала робота в журналі «Wage», однак незабаром він розчарувався в ньому. Жорстка редакційна цензура та вимоги до матеріалів суперечили його уявленням про справжню свободу преси. Невдовзі Краус зрозумів, що єдиний спосіб реалізувати свої ідеї – створити власне видання. У квітні 1899 року він заснував «Die Fackel», що стало справжнім феноменом у світовій публіцистиці. Видання швидко набуло популярності, а до його створення долучилися видатні мислителі та митці того часу: Егон Фрідель, Петер Альтенберг, Ельза Ласкер-Шюлер, Генріх Манн, Арнольд Шенберг, Франк Ведекінд і Франц Верфель.
Журнал «Die Fackel» став провідним виданням культурної та соціальної критики, де Карл Краус протягом 37 років аналізував і критикував різні суспільні сфери життя. З листопада 1911 року він став єдиним автором видання, створивши загалом 415 випусків у 922 номерах, що разом налічували близько 23 000 сторінок.
Зміна віри й антивоєнна позиція Карла Крауса
У жовтні 1899 року Краус залишив єврейську релігійну громаду. У 1902 році вийшов його есей «Sittlichkeit und Kriminalität» («Мораль і злочинність»), в якому він засуджує подвійні стандарти судової системи, преси та суспільства. У 1909 році його перші афоризми з’являються у збірці «Sprüche und Widersprüche».
У 1911 році він прийняв католицизм. Його есе «Heine und die Folgen» («Гейне і наслідки») критикує інструментальний зв’язок сучасної літератури з мовою.
Під час війни 1914-1918 років «Die Fackel» кілька разів конфісковували через те, що Краус обстоював у ній пацифістську позицію та гостро полемізував з австрійською військовою політикою.
У своїй драмі «Die letzten Tage der Menschheit» («Останні дні людства») Карл Краус з глибоким песимізмом змалював жахи війни та закликав до переосмислення цінностей. Цей твір, опублікований у 1918-1919 роках, став своєрідним пророцтвом, актуальним і в наші часи. Паралельно з драматургією Краус активно займався есеїстикою, його роздуми про стан суспільства та культури зібрані у збірці «Weltgericht». Глибоке розчарування в релігії, яка благословила війну, призвело до того, що письменник залишив католицьку церкву.
Викладацька діяльність сатирика та номінація на Нобелівську премію
У 1925 році визнання таланту Карла Крауса вийшло за межі Австрії: він виступив з лекціями у Сорбонні та був номінований на Нобелівську премію. Протягом своєї кар’єри письменник був не лише гострим критиком суспільства, але й глибоким мислителем, який досліджував природу мови та її вплив на свідомість людини. Його праця «Die Sprache» («Мова»), опублікована посмертно, стала важливим внеском у лінгвістику.
Карл Краус був не лише письменником, а й активним громадським діячем. Він попереджав про загрозу, яку ніс націонал-соціалізм та інші тоталітарні ідеології. Свої погляди він висловив у таких творах, як «Останні дні людства» та «Третя Вальпургієва ніч». Попри визнання, Краус залишався вірним своїм ідеалам і до кінця життя боровся за справедливість і гуманізм.
З 1933 року Карл Краус мав проблеми із серцем. Він помер 12 червня 1936 року від серцевої емболії. Його поховали на Центральному кладовищі Відня.
Особисте життя поета
Карл Краус був переконаним захисником права на приватне життя. Він вважав, що сексуальність і еротика є суто особистими справами, в які суспільство не повинно втручатися ні з судом, ні з юридичними обмеженнями. Ці його погляди знайшли своє відображення в есеї «Sittlichkeit und Kriminalität» («Мораль і злочинність»). Протягом життя Краус транслював образ самітника та мізантропа, який працював ночами й уникав гучних компаній. Але насправді Карл Краус любив збирати друзів у віденських кав’ярнях, хоча з роками його оточення неодноразово змінилося. Влітку він відпочивав від роботи й подорожував на Північне чи Балтійське море, до Франції або Богемії.
Попри глибокі почуття, Краус ніколи не одружувався, не мав дітей і не жив разом із жінкою. Однак у його житті були важливі романтичні зв’язки. Після втрати першого кохання, актриси Анні Кальмар, він підтримував довгі стосунки з баронесою Сідоні Надхерні фон Борутін, які тривали з 1913 року до самої його смерті. Він навіть хотів одружитися з нею, називаючи її ніжно «Сіді». Вона була з небагатьох людей, яким він довіряв і писав довгі листи після виснажливих ночей роботи над журналом «Die Fackel». Крім цих глибоких почуттів, у Карла Крауса були й інші захоплення, серед яких стосунки з Марією Добрженською, Мехтильдою Ліхновською та Бертою Марією Денк. Однак одним із найскандальніших епізодів його життя була історія з Ірмою Карчевською, якої на той час було лише 14 років. Попри гучні розриви стосунків, Карл Краус був відомий своєю вірністю та готовністю підтримати близьких людей.