Відень відігравав значну роль не лише в політичному та мистецькому житті Європи, але й у розвитку жіночої освіти. Довгий час доступ до якісної середньої освіти для дівчат залишався обмеженим, проте наполеглива боротьба за рівні права поступово змінювала цю ситуацію. Однією з важливих віх на цьому шляху стало заснування першої жіночої гімназії у Відні. Її поява стала не просто відкриттям нового навчального закладу, а символом епохальних змін у суспільстві, відображаючи розуміння важливості освіти для жінок та відкриваючи нові горизонти для майбутніх поколінь. Далі на vienna1.one.
Історія започаткування жіночої освіти у Відні
Упродовж XVIII, а особливо XIX століття представники заможного міщанства у Відні навчали своїх дочок за зразком аристократичного виховання – за допомогою гувернанток та приватних учителів. Вища освіта вважалася несумісною з «жіночою природою». Жіноча освіченість розвивалася переважно в салонному середовищі, насамперед у славетному віденському салоні Фанні Арнштайн, а згодом у салоні Кароліни Піхлер. У своїх спогадах Піхлер згадує, що здобула знання з англійської, латинської, французької, італійської мов та математики у приватних викладачів, однак «не забувала про значно важливішу освіту – домашню», адже саме вона, на її думку, є «першим і головним покликанням жінки». Іспити дівчата мали складати у державних школах, проте до кінця XIX століття їм не дозволяли проходити атестацію на здобуття повної середньої освіти.
У 1774 році імператриця Марія Терезія запровадила загальну обов’язкову шкільну освіту для хлопчиків і дівчат віком від шести до дванадцяти років. Роком пізніше було відкрито Інститут для дочок офіцерів, а у 1786 році – Цивільний жіночий пансіон, що мав на меті підготовку дівчат до ведення домашнього господарства та виховання молодших поколінь.
У 1812 році з ініціативи урядового радника Ігнаца фон Зоннляйтнера та його брата Йозефа, секретаря придворного театру, було засновано «Товариство шляхетних жінок для сприяння доброму та корисному». Згодом, у 1868 році, Віденська міська влада відкрила «Віденський педагогіум» для підготовки вчителів та вчительок.
У 1869 році із прийняттям Імперського закону про народну освіту було продовжено обов’язкове навчання до 14 років. Вперше почали створюватися гімназії й для дівчат. Питання жіночої освіти дедалі більше привертало увагу громадськості, зокрема численних жіночих об’єднань. Одним із найбільш активних був створений у 1888 році «Союз за розширення жіночої освіти», який протягом десятиліть безрезультатно добивався права жінок на навчання в університетах.
У 1870 році спроба Маріанни Гайніш заснувати середню школу для дівчат поки що не увінчалася успіхом – натомість у Відні відкрили кілька початкових шкіл для дівчат. Проте вже у 1871 році «Жіночий промисловий союз» створив чотирикласну школу з вищою освітою для дівчат і виступив за їхній доступ до вищої освіти. Починаючи з 1878 року жінкам дозволили складати випускні іспити (матуру), проте формулювання «готова до відвідування університету» їм досі не надавали.
Маріанна Гайніш: перша, хто наважився змінити світ для жінок
Маріанна Гайніш (1839 – 1936) стала однією з ключових фігур у боротьбі за право жінок на освіту, професійну самореалізацію та участь у суспільному житті. Народилася в місті Баден, у заможній родині фабрикантів, вона з юності відчувала, наскільки обмеженими були можливості жінок навіть у забезпеченому середовищі. Поворотним моментом стала ніч, коли вона писала, що не могла заснути через усвідомлення несправедливості жіночого виховання та обмеження прав. І з цього внутрішнього потрясіння народилося велике прагнення до змін.
У 1870 році, виступаючи на загальних зборах Віденського жіночого промислового об’єднання, вона першою в Австрії публічно озвучила вимогу про рівний доступ до освіти та професій для дівчат і жінок. Це був справжній виклик тогочасному суспільству. Хоча її ідеї зустріли жорсткий опір, зокрема в парламенті, Маріанна не зупинилася. Завдяки її наполегливості вже у 1892 році у Відні було відкрито першу жіночу гімназію (перший такий заклад було створено в Празі у 1890 році). Від 1896 року в Австро-Угорщині почали визнавати здобуті за кордоном докторські дипломи жінок. А з 1897 року жінки поступово отримали право вступу до вищих навчальних закладів – це стало справжнім проривом у сфері жіночої освіти.
У 1902 році Гайніш стала співзасновницею Союзу австрійських жіночих об’єднань (BÖFV), який у 1904 році увійшов до складу Міжнародної ради жінок (International Council of Women). Вона очолювала BÖFV до 1918 року, а на міжнародному рівні обіймала посаду віцепрезидентки Міжнародної жіночої ради з 1909 до 1914 року. Маріанна також відома своєю ініціативою впровадження Дня матері в Австрії.
Навіть у похилому віці вона залишалася активною – працювала у сфері соціального захисту, підтримувала миротворчі ініціативи. При цьому Гайніш, попри прогресивні переконання, завжди наголошувала на важливості традиційних ролей жінки – дружини, матері, берегині родини. Пам’ять про неї увічнено у Відні. Свого часу було зведено житловий комплекс Marianne-Hainisch-Hof, а з 2002 року одну з вулиць у 3-му районі міста названо на її честь – Marianne-Hainisch-Gasse.
Маріанна Гайніш довела, що одна рішуча жінка може запустити хвилю змін, яка згодом змінить життя тисяч інших. Її боротьба була не лише про освіту – вона була про гідність, рівність і право бути почутою.
Заснування першої жіночої гімназії Відня
1892 рік ознаменувався важливою подією в історії жіночої освіти Австрії: у Відні, на вулиці Гегельгассе, 12, засновницею Маріанною Гайніш було відкрито першу гімназію для дівчат. Ця подія стала не просто появою нового навчального закладу, а символом боротьби за рівні права та прагнення жінок до інтелектуального розвитку.
Перші роки існування гімназії стали періодом її становлення та зростання. У 1903 році школа отримала важливий статус громадської, що підкреслило її значущість для міста та суспільства. З часом зростала кількість учениць та виникала потреба у більшому приміщенні. У 1910 році гімназія переїхала до нової будівлі на вулиці Ральгассе, 4, у шостому районі Відня, де й залишалася протягом багатьох наступних десятиліть.
Однак мирний розвиток освіти був перерваний Другою світовою війною. З 1943 року будівля гімназії на Ральгассе стала тимчасовим притулком для солдатів Вермахту, які переміщалися між Західним та Східним фронтами. У цей складний час навчання учениць продовжувалося в інших школах міста. Коли у 1945 році Відень був захоплений радянськими військами, німецькі солдати в паніці втекли. Завдяки спільним зусиллям доглядача, вчителів та учениць вдалося відновити пошкоджену будівлю, і вже 5 липня 1945 року заняття відновилися.
Післявоєнне відродження жіночої гімназії
У повоєнний період, з 1945 по 1977 рік, гімназію очолювала Марія Жако, яка запровадила нову назву: «Федеральна реальна гімназія та гімназія для дівчат». Її наступниця, Марта Шифердеккер, яка керувала школою з 1978 по 1992 рік, стала ініціаторкою численних прогресивних реформ. Саме за її керівництва до гімназії вперше почали приймати хлопчиків, а навчальний тиждень скоротився до п’яти днів. Особлива увага приділялася соціальним аспектам навчання, розвитку комунікації, співпраці та вирішенню конфліктів (програма КоКоКо), а також розкриттю індивідуальних талантів учнів через відкрите навчання. За час її директорства було урочисто відзначено сторіччя першої в Австрії гуманістичної жіночої гімназії.
З 1992 по 2010 рік гімназією керувала Гайді Шродт, для якої ключовим питанням стало переосмислення та подальший розвиток спільного навчання хлопчиків та дівчаток. У 1994 році відбулося відкриття повністю відремонтованої шкільної будівлі. Під її керівництвом була сформована нова місія школи, що базувалася на попередніх ідеях (підтримка розвитку дівчат, боротьба з расизмом, толерантність), та отримали подальший розвиток три шкільні напрямки: гендерні, екологічні та соціальні питання (CIS). З ініціативи школи з’явилися гендерні представники та медіатори, які відігравали важливу роль у соціальному навчанні учнів. Різноманітність інтересів учнів сприяла запровадженню «курсоподібних факультативів», що надавало можливості готуватися до навчання в університеті.
З 2011 року гімназію очолює Ільзе Роллетт, яка змінила Еріку Акерл. Її керівництво відзначається прагненням до колегіального прийняття рішень за участі вчителів, батьків та учнів. Вона виступає за автономію школи, сподіваючись на зменшення бюрократичних перешкод, та позитивно оцінює скасування обмежень щодо кількості учнів у класах. Ільзе Роллетт вбачає майбутнє школи у поєднанні більших лекційних курсів з меншими навчальними групами. Як дослідниця в галузі освіти, вона додає свій досвід роботи у сфері освіти дорослих та керівництва для подальшого розвитку гімназії.
Історія першої жіночої гімназії Відня на вулиці Ральгассе є яскравим прикладом того, як наполегливість, прогресивні ідеї та прагнення до якісної освіти можуть подолати суспільні стереотипи та відкрити нові горизонти для майбутніх поколінь. Цей навчальний заклад не лише надав жінкам доступ до знань, але й став символом їх величезної ролі в суспільстві.
Джерела: www.vhs.at, fraueninbewegung.onb.ac.at, www.fembio.org/biographie.php, www.erinnerungsort.at, www.geschichtewiki.wien.gv.at, www.bmb.gv.at